Готування, замах і завершення злочинів зі складною злочинною діяльністю

Ключові слова: готування; замах; закінчений злочин; складений злочин; продовжуваний злочин; триваючий злочин; виконання об’єктивної сторони.

1. Момент закінчення визначається ознаками складу злочину

У складній злочинній діяльності центральне питання полягає в тому, яку поведінку закон об’єднує в один злочин і коли виконуються всі його ознаки. Кількість фізичних дій, тривалість плану та розмір остаточно бажаної вигоди самостійно на нього не відповідають. Вихідною точкою має бути конкретна законодавча конструкція. ^[1]

Готування, замах і закінчення описують різні стадії, а не ступені практичної рішучості. Твердий злочинний план не перетворює підготовчу поведінку на замах. Натомість недосягнення кінцевої практичної мети не означає незакінченості злочину, якщо його законодавчі ознаки вже виконані.

У статті обґрунтовується, що стадію потрібно визначати після, а не до з’ясування єдності злочину. Складені злочини, склади з альтернативними діяннями, продовжувані та триваючі злочини мають різні структури. Застосування однієї загальної формули до всіх створює неправильну кваліфікацію.

2. Готування та початок виконання об’єктивної сторони

Стаття 17 Кримінального кодексу пов’язує готування зі створенням умов для задуманого злочину до початку його виконання. Воно карається лише у прямо передбачених випадках. Придбання засобів, вибір цілі або узгодження майбутньої поведінки потрібно оцінювати за конкретним складом злочину та доведеним умислом. ^[1]

Межа із замахом перетинається, коли починається виконання об’єктивної сторони. Близькість у часі та просторі важлива, але не замінює цього правового критерію. Не кожна дія безпосередньо перед злочином уже є його частиною; так само не кожний технічно підготовчий рух залишається поза замахом, якщо по суті передбачене законом посягання вже почалося.

У складній послідовності сторона обвинувачення повинна точно визначити дію, що означає початок виконання. Загального твердження, що особа «почала реалізовувати план», недостатньо без зв’язку з конкретним дієсловом законодавчого опису та іншими ознаками складу.

Некараність готування до одного злочину не виключає відповідальності за інший, уже закінчений під час готування. Наприклад, незаконне володіння предметом, самостійно криміналізоване законом, не втрачає такого характеру через призначення предмета для майбутнього нападу. У кожному випадку слід дослідити сукупність і можливе поглинання.

3. Незакінчений і закінчений замах

При замаху виконання почалося, але весь склад злочину ще не реалізовано: або виконання об’єктивної сторони не завершене, або воно завершене без настання задуманих суспільно небезпечних наслідків. Розмежування незакінченого й закінченого замаху пов’язане з конкретним планом та об’єктивно здійсненим, але бажання особи не може замінити законодавчих ознак. ^[1]

Замах передбачає прямий умисел щодо злочину, виконання якого почалося. При необережності немає свідомої спрямованості на злочинний результат, яка обґрунтовувала б цю стадію. Для злочинів із додатковим тяжчим наслідком потрібне психічне ставлення до нього досліджується окремо; цей наслідок не стає автоматично предметом замаху лише через умисність основної поведінки. ^[1]

Закінчений замах не є закінченим злочином. Особа може виконати все, що вимагав її план, але відсутність наслідку, передбаченого складом, зберігає значення статті 18. Натомість могли плануватися подальші дії, хоча перші вже завершили окремий самостійний злочин.

4. Складений злочин і розподіл дій

У складених злочинах закон поєднує елементи, які за інших обставин могли б отримати самостійну кримінально-правову оцінку. Насильницьке заволодіння майном ілюструє функціональний зв’язок між примусом та вилученням. Початок насильства, спрямованого на заволодіння, за доведеного відповідного умислу може означати стадію замаху ще до вилучення майна. ^[1]

Цю послідовність не можна змінювати через ретроспективне бачення. Якщо первинне насильство мало іншу причину, а рішення привласнити виникло згодом, потрібно встановити фактичну реалізацію складеного злочину. Спільне місце й короткий проміжок часу не замінюють функціонального та суб’єктивного зв’язку.

При співучасті розподіл виконавчих дій між кількома особами не виключає єдності, якщо виконані умови співвиконавства. Проте стадію та обсяг відповідальності кожної особи не можна визначити без дослідження її участі й умислу. Сама присутність у спільній послідовності не створює співвиконавства. ^[1]

Якщо одна складова закінчена, але складений злочин залишається замахом, потрібно дослідити правила співвідношення складів. Те саме ушкодження не можна автоматично карати двічі, але й самостійно заподіяну додаткову шкоду не можна поглинати без законодавчої підстави.

5. Альтернативні форми виконання розвиваються неоднаково

Якщо норма містить кілька альтернативних виконавчих діянь, кожна форма має власний момент закінчення. Невдача однієї форми не обов’язково означає незакінченість іншої. Тому аналіз «давання» не можна механічно переносити на «пропонування» чи «обіцянку», якщо закон регулює їх окремо. ^[1]

У рішенні № 152 від 2 червня 2017 року у кримінальній справі № 325/2017 Верховний касаційний суд досліджував конкретну форму давання хабара: банкноту було покладено в поліцейський автомобіль, але працівники її не прийняли. Суд встановив закінчений замах на інкриміноване давання. Це не створює правила, що кожна відхилена корупційна пропозиція є лише замахом; значення має точна інкримінована форма. ^[2]

Процесуальна конкретизація є вирішальною. Правова оцінка не може вільно переходити між формами, якщо це істотно змінює фактичне обвинувачення й позбавляє підсудного можливості захисту. Перекваліфікацію тих самих фактів слід відрізняти від висунення нового фактичного твердження. ^[3]

6. Злочини з перенесенням кримінально-правової охорони на раніший етап

Законодавець іноді самостійно криміналізує поведінку, яка практично готує майбутні злочини. Тоді створення злочинної структури або керування нею оцінюється за власним складом, без обов’язкового вчинення всіх запланованих подальших злочинів. Це не покарання за «замах на майбутню мету», а застосування окремої законодавчої заборони. ^[1]

Теоретична назва «усічений склад злочину» пояснює цей законодавчий прийом. Вона не дозволяє ігнорувати ознаки конкретної норми. Спілкування кількох осіб недостатньо лише тому, що воно колись може передувати злочину; конкретні законодавчі ознаки самостійного складу потрібно довести.

Якщо заплановані посягання згодом вчинені, співвідношення злочинів вирішується за застосовними правилами. Не є універсально правильним ані твердження, що раніше криміналізована поведінка завжди поглинає подальшу, ані те, що кожний зв’язок обов’язково створює окреме покарання без дослідження співвідношення складів.

7. Продовжуваний злочин і поєднання стадій

У продовжуваному злочині окремі діяння повинні відповідати статті 26. Одні епізоди можуть бути закінченими, а інші залишатися замахом. Закон спеціально регулює цю ситуацію: значення має діяльність у цілому, а покарання за замах передбачене, якщо закінчені діяння не впливають істотно на загальний злочинний характер. ^[1]

Тому формули «один закінчений епізод робить усе закінченим» недостатньо. Відносне значення закінченої частини оцінюється за предметом, масштабом, наслідками та характером діяльності. Так само задумані результати незакінчених епізодів не можна подавати як фактично завдану майнову шкоду.

У гіпотетичному прикладі з одним невеликим закінченим посяганням і кількома значно більшими незакінченими епізодами перше питання — чи взагалі існує єдність за статтею 26. Лише потім застосовується спеціальна оцінка за частиною 5. Без доведеної єдності кожний злочин зберігає власну стадію й оцінюється за правилами сукупності.

8. Триваючі злочини та систематично здійснювана діяльність

Закінченість слід відрізняти від припинення злочину. При підтриманні протиправного стану, наприклад криміналізованого володіння, ознаки складу можуть уже бути виконані, тоді як поведінка триває в часі. Подальше припинення не повертає її до стадії замаху. Значення мають конкретний склад і спеціальні підстави звільнення від покарання. ^[1]

Для злочинів, що вимагають систематичної поведінки або діяльності як заняття, кількість діянь не можна визначати за універсальним правилом, перенесеним на всі склади. Зміст відповідної ознаки випливає з конкретної норми та застосовного тлумачення. Одна дія й намір колись повторити її не доводять автоматично всього складного злочину.

Замах у таких конструкціях потребує особливо уважного дослідження: чи почалося виконання описаного законом злочину, чи лише наявна одна передумова майбутньої злочинної діяльності? Ані загальний дозвіл, ані загальне виключення замаху лише через назву «складний злочин» не є обґрунтованими.

9. Добровільна відмова, покарання та послідовність доказування

Добровільна відмова оцінюється за фактично досягнутою стадією. При закінченому замаху самого припинення дій недостатньо: особа повинна з власної волі відвернути відповідні наслідки. Після закінчення злочину подальше усунення шкоди зазвичай оцінюється за застосовними спеціальними нормами та правилами призначення покарання, а не шляхом повернення до статті 18(3). ^[1]

Стаття 18(2) не встановлює автоматичного зменшення покарання вдвічі. При замаху в межах передбаченого законом враховуються ступінь реалізації умислу та причини незакінченості злочину. Подальше пом’якшення потребує власних законодавчих умов. ^[1]

Надійна практична послідовність конкретизує факти й умисел, установлює законодавчу структуру одного або кількох злочинів, визначає початок виконання та закінчення, а потім вирішує добровільну відмову, співвідношення складів і покарання. Неповноту доказування наслідку не можна подолати довільним розширенням поняття замаху. ^[3]

Складна злочинна діяльність потребує точнішої, а не вільнішої кваліфікації. Стадія — правовий висновок із доведених фактів і конкретного складу. Вона не випливає із загального враження про близькість особи до практичного успіху.

Стаття є загальним дослідженням правової теорії та практики. Конкретна справа потребує врахування права, застосовного у відповідний момент, і статті 2 Кримінального кодексу. Умовні приклади призначені лише для правового аналізу та не описують реальних справ.